Колись урочище Гард та однойменний острів  були одним з форпостів Запорізької Січі, заслоном на шляху в Україну чужинських орд. Зараз вони знов стали місцем «бойових дій», але цього разу козацький дух протистоїть не чужинцям, а начебто українській владі…
У суботу та неділю мешканці Побужжя були вражені небаченим видовищем: бурхливими бузькими порогами неслись катамарани під жовтими прапорами ПОРИ. Сплав по Бугу – досить складаний маршрут навіть влітку, у холодну ж пору року це вважається майже неможливим. Однак активісти ПОРИ та спортсмени-водники київського клубу «Чотири сторони» зробили неможливе, і не заради спортивного рекорду. Їхня акція – сигнал до початку чергового етапу громадянської кампанії «Гарду – ТАК!». Мета кампанії – зупинити добудову Ташлицької ГАЕС, яка у березні 2006 р. має поховати під двадцятиметровим шаром води унікальне урочище Гард, острів Гард та останні в Україні та Європі гранітні пороги.  «Щоліта на бузьких порогах тренується та відпочиває понад п’ять тисяч спортсменів та водних туристів з усієї України, не рахуючи просто відпочиваючих з Миколаївщини. В Європі більше нема подібного водного об’єкту, в будь якій країні він став би «золотою жилою» для спорту та відпочинку», - розповідає керівник клубу «Чотири сторони» Ігор Романенко. -  «У нас же не додумались ні до чого кращого, як все це затопити. Наш екстремальний листопадовий сплав – це акція протесту, покликана привернути увагу до трагедії Гарду. Якщо ми зараз не зупинимо варварство, то влітку цих порогів вже не буде, і наш сплав стане останнім в історії Бугу…»
Замовником будівництва виступає НАЕК «Енергоатом» та Міненерго України. Офіційна мета будівництва – зменшення перепадів напруги у пікові часи навантаження. Тобто Ташлицька ГАЕС навіть не дасть жодного додаткового кіловату, лише трохи полегшить життя енергетикам. Коментує експерт ПОРИ з екологічної політики Євген Дикий: «ТГАЕС – частина так званого Південно-Українського енергетичного комплексу; це типовий «совковий» проект-гігант, розроблений ще у 1970-х роках за умов планової економіки і абсолютно не придатний до умов ринку. За проектом, економічна рентабельність якого дуже сумнівна, затопленню підлягає унікальний природний та культурний об’єкт. Бузький Гард – це неповторна геологічна пам’ятка, спів ставними з нею були лише дніпровські пороги, затоплені ще у 1930-х. Це притулок кількох сотень видів тварин та рослин, які у розораних степах збереглися лише по скелястій річковій долині, і кількадесят з яких охороняється законами України. Нарешті, до зони затоплення потрапляють понад шістдесят пам’яток археології. Бузький Гард – це осередок Буго-Гардської паланки Запорізької Січі; це одна з тих сторінок нашої історії, яка стверджує наше прадавнє право на степові терени, свідчення того що задовго до «Новоросійського краю» ця земля було українською. І все це приноситься в жертву вузьким відомчим інтересам атомників. Йдеться навіть не про реальні інтереси енергетичної галузі – швидше про «відмивання» сотень мільйонів бюджетних коштів, «закопаних» у цю довгобудову, щоб прикрити власну некомпетентність ціною знищення природи та історії. Такі дії взагалі-то називаються злочином, і мають тягнути за собою кримінальну відповідальність…»
Поки тягнуться експертизи та взаємні судові позови, будівельники «явочним порядком» проводять роботи, всупереч прямій забороні Мінекології. Аргумент наводять просто дитячий: «Межі ландшафтного парку Гранітно-Степове Побужжя не винесені в натуру»; людською мовою це означає, що вони не бачать табличок, і тому не знають, що копають у заповідному об’єкті. У відповідь активісти ПОРИ обнесли периметр ландшафтного парку видними здалеку жовтими щитами із написом «Національне надбання України. Під охороною партії ПОРА. Говорить керівник акції Олег Радійчук: «Кожна нація невід’ємна від того ландшафту, у якому сформувалась. Національний характер, звичаї знаходяться у нерозривному зв’язку із тою природою, що виплекав даний етнос. Ми, українці – козацька нація, і степові пороги для нас є чимось значно більшим, ніж просто один з краєвидів. Це колиска нашої народної душі, пам’ять героїчних предків. Не дивно, що комуністи почали нищення української природи саме з затоплення дніпровських порогів. До порогів на Бузі у них руки не дійшли – проект розробили при Брежнєві, але за Горбачова скінчились гроші. Це все логічно і зрозуміло. Незрозуміло інше: чому нова, вже начебто українська влада, продовжує і доводить до завершення один з комуністичних злочинів проти нашого народу? Невже нічого так і не змінилось, і влада досі веде себе на цій землі як на окупованій території? Однак тепер український народ вже має досвід та вміння захищати свої права. Ми не віддамо Бузький Гард на поталу. Наша акція – лише перше попередження, початок масованої кампанії на захист нашого національного надбання. Ми готові вжити весь арсенал методів ПОРИ для зупинення сваволі атомного відомства…»
Якби Ташлика не було, його варто було б вигадати. Бузький Гард став лакмусовим папірцем, який проявив справжнє ставлення влади, чиновників, партій та просто окремих людей до рідної природи та історії. Оте ставлення, котре «не словом, а ділом». Колись Гард не раз вистояв проти навали чужинців. Побачимо, чи вистоїть проти «своїх»…